Біль

 Починаючи з 24.02.2022 я відчуваю постійний біль.. Спочатку це був біль за маму, брата, друзів, знайомих, за навіть незнайомих українців, за усіх тих, хто постраждав від рук вирдоків, котрі вирішили, що можуть прийти на чужу землю, захопити цю землю, а потім казати нам як жити. Цей біль за українців, за мою любиму Україну поєднався із болем за своє життя, за той спокій і мир, що в мене вкрали в один день. І здавалось би, що може бути гіршим. Але через декілька місяців до цього болю приєднався біль за втрату стосунків, хай навіть уявних, але стосунків із близькою людиною, яка зрадила. Яка навіть не уявляє до кінця скільки болю вона принесла. І біда не у грошах та може навіть не у брехні. Біда у тому, що я зрозуміла що насправді нічого не варта для людини, для якої я б мала усе життя значити дуже багато. Я намагаюсь зрозуміти як це можливо, бо зараз я вже сама мама. І я знаю що таке твоя рідна дитина і я знаю, що є така любов, яку неможна порівняти ні з чим іншим, бо це хтось, хто має той зв'язок, який не може мати жодна ішна людина. І дивно те, що я вже багато років дуже далеко від неї. Мені нічого від неї не треба. Я навіть можу жити без її підтримки, без того, щоб вона за мене хвилювалась чи переспрашивала як я живу. Але десь у середині мені ще здавалось, що я для неї особлива, що я дле неї рідна дитина, яку завжди будеш ставити на перше місце за себе. Але усе це був самообман. Я лише гаманець, я лише подушка для сліз. Вона не вміє віддавати, лише брати. І я не виключення. Спочатку це була бабушка Соня, потім деякий час мої дідуля та бабуля, а потім я зайняла їх місце. І я була дуже зручна людиною. Я пробачала кожного разу, я вірила, що вона лише помилилась, що це не правило, а лише неприємне виключення. Мені було сормно за її вчинки, мені було сормно за те, як вона думала, поводилась. Але це ж мама, хто як не я маю любити її. І навіть зараз, коли я розумію, що нічого не важу для неї, я хочу знайти якесь виправдання. Але немає жодного виправдання тому, що вона вміє думати лише про себе і бачити лише свій біль. Вона ніколи не зможе зрозуміти, що відчуваю я, що відчуває мій брат, бо вона лише може бачити себе і за собою не помічає нікого. Вона вважає усіх винних у тому, що в неї не вийшло побудувати щасливе життя. Спочатку це була провина її батьків. І так деяка провина на них є, але це не може бути виправданням усього, що вона зробила. Потім провина лягла також на мене і мого брата, бо саме через нас вона не змогла побудувати своє життя. Але авжеж ніхто не думає про те, що коли ти народжуєш дитину, то ця дитина не винна тобі нічого, бо саме це був твій вибір народити її і тому усі труднощі з появою дитини не можуть бути її провиною. Так само як діти не винні нам нічого після того, як вони виростають. І якщо дитина хоче бути другом своїм батькам після того, як вона стає незалежною, то це значить, що батькам вдалось побудувати здорові відносити із своїми дитьмі. А якщо дитина або мріє про те, щоб більше не бачити, не чути своїх батьків, або дитина залежна від батьків і не може відокремити себе від батьківсього дому, не може нести відповідальність за себе та своє власне життя, то щось у ціх стосунках пішло не так. І за це провина вже на батьках. Але коли ми стаємо дорослими, то ми також несемо відповідальність за свої рішення. І ми або щось робимо із цими хворобливими стосунками, або стаємо винними у наслідках цих відносин. І здається, що саме зараз це час для мене усвідомити, що в моїх стосунках із мамою, я не маю намагатись виправити її і зробити її такою, якою б я мріяла її бачити. Я маю прийняти те, що я її не потрібна, окрім для її заспокоєння. І тому це час щось зробити із цим болем. Час його прийняти, час зрозуміти, що єдине, що я можу із цим зробити - це не дати собі повторити подібні помилики із моїми дітьми. Я не можу зробити її щасливою, бо єдиний спосіб зробити її щасливою, якщо я буду ішачити на неї, забуваючи про себе і свою родину, якщо я буду відчувати провину перед нею і жаліти її навіть тоді, коли вона сама винна. Тому це час відокремити себе від неї. Час зрозуміти, що я не винна у її мізерному житті, я не винна у тому, що вона не вміє цінувати те, що не можна купити за гроші. Я навіть не винна у тому, що вона самотня, бо вона мала мене, яку хотіла бачити її у своєму житті, але вона лише користувалась мною. Я пробачаю її за все, що вона зробила. Але час визначити, що в мене ніколи не буде мами, яка буде думати про мене більше, аніж про себе. В мене ніколи не буде мами, яка буде хвилюватись за мене і думати, як мені допомогти. Час прийняти рішення не ставити її так високо у моїх хвилюваннях. Бо я не маю жодного права намагатись зробити її щасливою за рахунок своїх дітей, свого чоловіка. Час ставити межи в наших стосунках. Я їй нічого не винна і я не на мені провина за її мізерне життя.